Математик повинен бути поетом в душі. (С. Ковалевська)
В школі всі діти різні і мають різні
можливості. З цим вже ніхто сперечатись не стане.
Особистісноорієнотваний підхід уже став модним штампом. Ми проголосоли,
що до кожного учня підходим як до особистості, враховуємо його нахили та
можливості. Це на словах. А насправді? Державний стандарт і кожна
програма говорить: "Учень повинен знати, вміти...". А якщо учень не
може? Як тоді йому знати, вміти і т.д. Коли кінь не може тягнути занадто
важку поклажу, він просто стоїть на місці. Хороший господар зніме
половину поклажі, і кінь перевезе її за два рази. То чому ж не зробити
так і з учнем. Всі говорять про розвантаження програми, але ніхто її
розвантажувати не збирається. Який відсоток учнів може виконати існуючі
програми? Якщо чесно, то добре - якщо 1%. То не абсурд? Програми
написані під можливості 1-2% учнів. А решта, як коні в певний момент
зупиняються і стоять на місці, чекаючи, поки їм розвантажать ношу. Та
так і не дочекаються. І йдуть із школи недовченими, недооціненими.
Простий приклад з математики. Згадаймо квадратне рівняння з курсу
алгебри 8 клас. Чи всіх учнів, шановні математики, ви научуєте їх
розв'язувати? Ні. А чому? А тому, що мало часу. Адже особливих
математичних здібностей для цього не треба. Треба більше часу для
вироблення навички. Всі ми в поурочних планах пишемо "вироблення
навичок розв'язування вправ і задач" і відводимо на це 10 - 15 хвилин
уроку. Наскільки це реально? Майже нереально для "середнього" учня. А як
же той, що "нижче середнього"? Тому дуже хочеться наші програми та
держстандарти назвати "найбільшою утопією нашої освіти". Всі розуміють,
що виконати їх нереально, але нічого не міняється. А якщо ще подумати
про стан здоров'я наших учнів. Дитина, яка добросовісно працює на всіх
уроках до п'ятого, шостого уроку стомлюється настільки, що вже не може
нічого сприймати. А ми про здоров'язберігаючі технології навчання? І ще
хочемо, щоб діти хотіли ходити в школу, та ще й вчитися в ній!
Чомусь з'являється багато думок, щодо нашої професії
і їх треба, мабуть, записувати. Питань серед цих думок більше,
ніж відповідей. Перше: чому робота вчителя забирає так багато сил і
енергії, незважаючи на те, що вона мені подобається. Хоча одночасно я її
вже ненавиджу. Ось так! Мені приносить задоволення робота з дітьми,
їхні успіхи, можливість допомогти при невдачах. Але як я ненавиджу
формалізм і бюрократизм в цій роботі. Напиши доповідну записку, порахуй
середній бал, виведи бету (добро всім, хто не знає що це таке) і так
далі. А постійні настанови керівництва на педрадах. Чомусь після кожної
педради мені хочеться змінити роботу. Відчуття таке, нечебто ти такий
нікчема, що далі вже нікуди. І журнал невчасно заповнений, і зошити не
завджи перевірені, і поурочні плани, як відписки, і знання в дітей
слабі, і так далі до нескінченності. Ми створюємо школу, комфортну для
учнів, а хто створить школу, комфортну для вчителя?
Комментариев нет:
Отправить комментарий